Кейс про важливість прийняття страждань. Ілона
Знаєш, буває такий стан, коли все дуже складно. Іноді внутрішньо, іноді зовні. Іноді в обох сферах одночасно. І в такій ситуації природне бажання припинити страждання. І це нормально. Проблема виникає, коли людина надто зациклюється на цьому бажанні.
У такому стані людині дуже складно щось зробити. В інтернеті повно порад, але як їх реально виконати. З найпопулярніших варіантів: «відпустити минуле», «припинити нав’язливі думки», «вибачити і полюбити себе». Є й більш незвичайні і ще незрозуміліші у реалізації: «відкритися Світу», «довіритися Всесвіту» (обов’язково з великої літери, ага).
Наслухавшись подібних порад, надивившись на задоволені, засмаглі особи в Інстаграм, начитавшись рекламних постів про марафони/челенджи можна почати вічне самокопання довгою в життя на тему: «Що зі мною не так і як цього позбутися?».
Ось невеликий шматочок моєї консультації з Ілоною. Вона «досвідчений» клієнт психологів та психотерапевтів. Перепробувала багато. У неї немає розладу особистості, вона відчуває «невдоволеність життям», «відчуття, що все безглуздо», «що поки інші живуть щасливим життям, я тупцюю на місці» тощо.
Перший фахівець попросив її намалювати дерево та уявну тварину. Він розпитував про її снах, сексуальні бажання і стосунки з батьками. Потім кілька років вона приходила в той самий день тижня. Вона лягала на кушетку і починала говорити. Психолог сидів позаду і щось записував. Іноді уточнював деталі, іноді сидів мовчки. Ілона втомилася та вирішила змінити підхід.
Другий психолог не клав її на кушетку. Він розповідав дивовижні речі про поле, цілісність та контейнування. Іноді вони могли кілька консультацій сидіти мовчки, дивлячись один на одного. Психолог завжди хвалив і розповідав, як вони добре просунулися.
Ще Ілоні доводилося пересипати пісок, ліпити з пластиліну та глини, малювати фарбами, витягувати карти та розповідати що вона бачить… І ось витративши чимало грошей і розчарувавшись у подібних підходах, вона вирішила пошукати щось сучасніше та наукове. Тепер вона сидить переді мною і розповідає, як їй буває сумно, як вона іноді нудьгує, а іноді навіть починає тривожитися з приводу свого майбутнього. Зазвичай я перериваю в такому місці:
— Скажіть, що буде потім?
– Коли потім?
— Коли ви позбавитеся своїх страхів, страждань, переживань і тривог. Що ви будете робити?
— Я буду щаслива ( дивиться недовірливо) .
— Чи правильно я розумію, що щастя — відсутність страхов, страждань і переживань.
– Ну так ( в очах читається: «А ви точно психолог?») .
— Тоді маю для вас дві новини. Хороша та погана. Хороша: я знаю багатьох людей, які досягли щастя у вашому розумінні. Тобто це практично можливо. Погана: це мертві люди. Мертві не переймаються, не страждають і не бояться. Зважаючи на все, їм це вже ні до чого.
– …
— Вам не здається, що поки ми живі, ми перебуваємо в умовах, коли страждання та переживання є невід’ємною частиною життя? Усі, хто народився – обов’язково помруть. Здоров’я із віком знижується, речі зношуються, іноді доводиться робити не те, що хочеш. А коли все складається ідеально, то навіть у цей момент ти чітко розумієш, що це не назавжди. Або воно припиниться, або тобі набридне, ти захочеш більшого. На нас постійно впливає колосальна кількість факторів, які поза нашим контролем. І не всі ці фактори є сприятливими.
— Але ж це не означає, що не треба намагатися.
— Цим ми займаємося. Незважаючи на свою смертність і слабкість по відношенню до навколишнього світу, ми намагаємося прожити максимально правильно відповідно до своїх уявлень.
— І ось у мене не виходить, і я хочу це припинити.
– Це дуже природне бажання. Але вам не здається, що, концентруючись лише на припиненні негативних аспектів, ми забуваємо про позитивні?
— Але ж це одне й теж. Якщо не буде негативу – залишиться позитив.
— А якщо після позбавлення від негативу залишиться порожнеча? Що якщо порятунок від негативу не тягне автоматично позитив? І більше того, що якщо можна все життя постійно позбавлятися негативу? Упускаючи доступні позитивні переживання. (Пізніше, коли перейшли до роботи з цінностями додав: Як часто ми і не хочемо вибиратися з концентрації на порятунку від негативу, оскільки немає заради чого.)
— …
— Якщо ми з вами приймаємо, що життя сповнене непередбачуваності. Не завжди все складається за нашими задумами і ми переживаємо з цього приводу. Можливо, варто прийняти це як даність і намагатися не витрачати сили на захист від негативу. Можливо, конструктивніше буде сконцентруватися на позитиві? Намагатися прожити якнайкращу версію свого життя? А чи не намагатися прожити якнайменш негативну її версію?
У цьому кейсі я застосував метафору мертвої людини. Вона досить проста. Подивись на те, чого ти бажаєш або те, чого хочеш досягти у процесі свого розвитку. Якщо мертва людина в цьому краща — змінюй, десь закралася помилка.
Мертві не відчувають, не страждають, не хочуть, не переживають, не чекають. Біль їм немає. Я не хочу сказати, що все життя це біль. Але біль — невід’ємна частина життя. І вимагаючи її припинення за будь-яку ціну і за будь-яких обставин ми ризикуємо втратити щось важливе та значуще.
На консультації з Терапії Прийняття та Відповідальності – Acceptance and Commitment Therapy (АСТ) ми дуже ретельно ставимося до терапевтичних цілей, які ми досягаємо в процесі терапії, а важливість слів і формулювань просто зашкалює (про Теорію реляційних фреймів, на яких базується АСТ ще буде) . Нам важливо розуміти, що в нашому житті ми можемо змінити і концентрувати свої зусилля на цьому. Також важливо усвідомлювати, що ми не можемо змінити — і прийняти це.
Про прийняття трохи розповідав у минулому кейсі:
Автор:
Дмитро Шевченко, психотерапевт, спеціаліст у Терапії прийняття та відповідальності – Acceptance and Commitment Therapy (ACT) – сучасний метод з доведеною ефективністю.